Якщо жінка та чоловік проживають в умовах «цивільного шлюбу», то майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Такого висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 524/10054/16 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.

Обставини справи

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Колекторська компанія Вердикт», в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з відповідачем з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року та визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначала, що проживала з відповідачем у вказаний період, вела з ним спільне господарство, мала з ним спільний бюджет. 17 червня 2008 року вони разом за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку було зареєстровано на відповідача. Квартира знаходиться в іпотеці з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11360264000 від 17 червня 2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2017 року у складі судді Кривич Ж. О. позов задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 910,02 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач позов визнав, зокрема наявність подружнього майна - квартири АДРЕСА_1 , його вартість та порядок розподілу.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року заочне рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Вирішено питання судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжує судовий розгляд. В даному випадку відповідач подав заяву про визнання безпідставного позову, в якому фактично відсутній предмет спору, а відтак і необхідність в здійсненні судового захисту. Крім того, задовольнивши позов внаслідок його визнання відповідачем, суд першої інстанції не здійснив перевірку фактичних обставин по справі та не з`ясував, чи не перебували сторони в період часу з 01 вересня 2007 року до 04 березня 2011 року в зареєстрованому шлюбі з іншими особами, що виключає застосування положень статті 74 СК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно із частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 36 СК України встановлено, що шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини другої статті З СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно недоведеності вимог позивача, оскільки із змісту позовної заяви не вбачається в чому саме полягає спір між позивачем та відповідачем, та яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує права позивача стосовно володіння та розпорядження спірною квартирою.
Аргументи касаційної скарги стосовно того, що відповідачем визнано позов, а тому суд апеляційної інстанції безпідставного скасував рішення суду першої інстанції з врахуванням такого визнання, не заслуговують на увагу.

Частиною шостою статті 263 ЦПК України 2017 року передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України 2017 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.

З огляду на вищевказане колегія суддів касаційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишила без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.