Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави. На це звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 357/12676/18.

Заперечуючи проти підсудності спору про розірвання шлюбу національному суду України, заявник стверджував, що спір про розірвання шлюбу має розглядатися в США.

Між Україною та США немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у цивільних і сімейних справах.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Оскільки ОСОБА_2 на момент подання позову про розірвання шлюбу проживала на території України, а ОСОБА_1, звертаючись до міськрайонного суду Київської області, визнала юрисдикцію цього суду для вирішення спору про розірвання шлюбу, суд першої інстанції обґрунтовано відкрив провадження у справі про розірвання шлюбу за зареєстрованим місцем проживанням відповідача та розглянув справу по суті, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 76 Закону № 2709-IV.

Отже, доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі, є необґрунтованими.

Аналіз положень статті 60 Закону № 2709-IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:

1)     спільний особистий закон подружжя (lex patrie);

2)     закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);

3)     право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law);

4)     закон, обраний подружжям (lex voluntatis).

Під час визначення матеріального права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави (стаття 7 Закону № 2709-IV).

Визначаючи, чи у є подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV,відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Враховуючи, як встановлено судами, що позивач є громадянином США, а відповідач - громадянкою України, то відповідно до частини першої статті 16 згаданого Закону у сторін відсутній спільний особистий закон подружжя.

Також встановлено, що подружжям спільно не обрано право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу.

Додатково Верховним Судом враховано, що заявник у доводах касаційної скарги заперечує проти того, що вирішення цього спору про розірвання шлюбу належить до юрисдикції судів України. Як встановлено Верховним Судом, такі доводи є помилковими.

Відсутні підстави за встановлених фактичних обставин і для висновку, що є право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Досліджуючи питання застосування колізійної прив`язки lex domicilii, Верховний Суд врахував, що ця норма визначає для подружжя право держави, у якій у них було спільне проживання, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі, у разі, якщо фактичні шлюбні відносини між сторонами не припинилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що на момент подання позову фактичні шлюбні відносини між подружжям припинено, останнім місцем спільного проживання подружжя є США, де продовжує проживати позивач.

За таких фактичних обставин справи відбувається відсилання національного законодавства України до застосування права США у вирішенні спору про розірвання шлюбу. Одночасно необхідно враховувати, що питання вибору права, що підлягає застосуванню при розірванні шлюбу, регламентовано у параграфі 285 Зведення колізійних норм США - Законодавства, що регулює право на розлучення («Law Coverning Right to Divorce»). Згідно з ним національне право держави постійного проживання, в якій пред`явлено позов, підлягає застосуванню для визначення права на розірвання шлюбу (The local law of the domiciliary state in wich the action is brought will be applied to determine the right to divorce). Отже, у законодавстві США викладена колізійна прив`язка до закону суду, який розглядає спір (lex fori).

Отже, правові норми США при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу закріплюють колізійну прив`язку до закону суду (lex fori), що передбачає застосування законодавства держави, суд якої вирішує справи про розірвання шлюбу, за умови постійного проживання хоча б одного з подружжя на території цієї держави.

Джерело: «Судово-юридична газета»