Судова практика. Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу та піклування є обов’язковою

Рівненський апеляційний суд відмовив відповідачеві у задоволенні апеляційних вимог щодо скасування рішення місцевого суду в частині визначення місця проживання 3-річного сина з колишньою дружиною та закриття провадження у цій частині.

Суд першої інстанції задоволив позовні вимоги позивачки до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Постановляючи таке рішення, місцевий суд взяв до уваги формальність шлюбу та відсутність між подружжям сімейних відносин. Через ненадання сторонами доказів щодо наявності спору між ними про місце проживання їхнього 3-річного сина та згоду відповідача щодо його проживання з матір’ю, місцевий суд залишив проживати дитину з мамою, стягнувши на користь позивачки аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття.

Заперечення про місце проживання сина з колишньою дружиною у відповідача з’явилися пізніше, тому він оскаржив рішення суду попередньої інстанції до Рівненського апеляційного суду, просив скасувати оскаржуване рішення в частині визначення місця проживання дитини та закрити провадження в цій частині.

Апеляційний суд відмовив відповідачеві у задоволенні апеляційних вимог з наступних підстав.

У частинах першій та другій статті 161 Сімейного кодексу України зазначається, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз’яснити сторонам порядок вирішення питання про призначення місця проживання дитини.

Під час вирішення питання про призначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов’язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов’язково враховується стан здоров’я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

Що стосується цієї справи, то місцевий суд під час її розгляду не вирішував питання про визначення місця проживання дитини.

Суд першої інстанції встановив, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їхнього сина і такий позов сторони не пред’являли.

Більше того, відповідач подав до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі.

Залишення дитини проживати разом із матір’ю не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки місцевий суд лише констатував з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, оскільки встановлено, що після припинення шлюбних відносин дитина залишилася з позивачкою.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно з вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не спростував за допомогою належних та допустимих доказів факту проживання дитини разом із матір’ю, як і не подав жодного доказу на підтвердження проживання дитини разом із ним, як заявляв в апеляційній скарзі, чи наявності між сторонами спору про місце проживання дитини.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові від  18 липня 2022 року у справі № 405/4659/21 (провадження № 61-5775св22).

Колегія суддів виснувала, що суд першої інстанції повно і всебічно з’ясував всі дійсні обставини спору сторін та виконав інші вимоги цивільного судочинства, тому оскаржуване рішення апеляційний суд залишив без змін, як законне та обґрунтоване.