Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Із такою темою суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат виступив на вебінарі «Заповіт: складання, посвідчення, спадкування. Обов’язкова частка у спадщині», організованому ГО «Цивілістична платформа».
Він поділив доповідь на такі блоки питань:
Василь Крат навів постанову КЦС ВС від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, у якій зроблено висновки про право на заповіт і свободу заповіту. Він зауважив, що свобода заповіту передбачає можливість складення одного або кількох заповітів, їх зміни чи скасування. «Свобода заповіту є неписаним принципом спадкового права», – сказав доповідач.
У постанові від 23 травня 2018 року у справі № 285/1055/16-ц КЦС ВС вказав, що з урахуванням тлумачення частин 1, 4 ст. 1236 ЦК України заповідач може розпорядитися правами, які він має на момент складення заповіту, а також тими, що виникнуть у нього в майбутньому. Водночас наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб продати, подарувати майно, вказане в заповіті, або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо.
Крім складення заповіту, спадкодавець може зробити заповідальне розпорядження, зокрема банку чи фінансовій установі (ст. 1228 ЦК України). Розпорядження банку (фінансовій установі) за своєю суттю є одностороннім правочином, за допомогою якого здійснюється розпорядження правом на вклад. На такий односторонній правочин поширюються відповідні положення ЦК України про правочини (у тому числі, про форму, недійсність правочинів). Розпорядження банку (фінансовій установі) – досить специфічний односторонній правочин, оскільки може втілюватися як в окремому документі, так і бути умовою договору. Доповідач зазначив, що може виникати питання щодо співвідношення заповіту й заповідального розпорядження.
Також суддя навів постанову КЦС ВС від 2 серпня 2018 року у справі № 705/3890/16-ц, яка стосується співвідношення заповіту і права на обов’язкову частку в спадщині за законом. Він звернув увагу, що необхідно розмежовувати: 1) втрату чинності частини заповіту (якщо потенційні суб’єкти права на обов’язкову частку «з’явилися» після вчинення заповіту); 2) нікчемність частини заповіту (коли потенційні суб’єкти права на обов’язкову частку існували на момент вчинення заповіту).
Питання сингулярного правонаступництва стосується постанова Об’єднаної палати КЦС ВС від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19. Відповідно до ст. 1227 ЦК України члени сім’ї спадкодавця мають право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, що не були виплачені за життя спадкодавця, з огляду на закон. Це має значення, оскільки дає змогу зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до згаданої статті не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема щодо усунення від спадкування, прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов’язкової частки, задоволення вимог кредиторів.
Василь Крат акцентував на постанові КЦС ВС від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17, у якій не підписаний заповідачем заповіт кваліфіковано як нікчемний (а не неукладений чи невчинений). Підпис є обов’язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю і фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. У зв’язку із цим підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абз. 1 ч. 2 ст. 1247 ЦК України). У ч. 1 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним. Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, і відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України це має наслідком його нікчемність. Суди встановили, що підпис від імені заповідача в заповіті виконаний не ним, а іншою особою, тож такий заповіт є нікчемним на підставі ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Важливою доповідач назвав постанову Великої Палати ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17. У ній зроблено висновок, що посвідчення заповіту поза межами нотаріального округу не призводить до його нікчемності. Те саме стосується і посвідчення заповіту органами місцевого самоврядування не у своїй сфері. ВП ВС вказала, що законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право – встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить.
Також суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 6 липня 2022 року у справі № 681/196/20. Суд вказав, що в деяких випадках законодавство вимагає вказівку на місце вчинення правочину, зокрема в заповіті повинне містися місце його складення. Однак «місце складення заповіту» не належить до форми та змісту заповіту, а за своєю суттю є реквізитом заповіту. Відсутність у заповіті вказівки на місце його складення не має наслідком його недійсність (нікчемність або оспорюваність). «Очевидно, що місце складення заповіту не належить до форми чи змісту заповіту, а є його реквізитом. Як, наприклад, час складення заповіту: він не належить ні до форми, ні до змісту заповіту, а виконує інші функції», – зазначив Василь Крат.
Розповідаючи про тлумачення заповіту, доповідач акцентував на принципі favor testamenti (тлумачення на користь дійсності заповіту). У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 ОП КЦС ВС вказала, що з урахуванням принципу favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
У постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 КЦС ВС зробив висновок про те, що тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і іншої вимоги, зокрема про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того, суд акцентував, що тлумачення має відбуватися на користь дійсності заповіту.
У постанові КЦС ВС від 26 червня 2019 року у справі № 369/3186/17 розглянуто питання про конкуренцію заповітів. Суд, серед іншого, зазначив, що:
– внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом;
– якщо новий заповіт частково суперечить попередньому, то він тільки частково скасовує попередній;
– складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси порівняно з попереднім, але не змінено спадкоємця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.
Стосовно нікчемності заповіту Василь Крат навів постанову КЦС ВС від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20. Суд вказав, що тільки в разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення порушить принцип свободи заповіту.
У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 КЦС ВС зазначив, що суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Василь Крат також навів кілька постанов щодо застосування ст. 225 ЦК України «Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними». Крім того, він розповів про інші рішення в судовій практиці, що стосуються проблемних питань конструкції заповіту.
Презентація Василя Крата – https://bit.ly/3SntN5J
_03_03.png)
