Визначення розміру відшкодування втраченого потерпілим заробітку має здійснюватися з дати ДТП та отримання позивачем травми, з урахуванням встановленого ступеня втрати професійної працездатності

Потерпілий звернувся до суду з позовом до ДП «Житомирський облавтодор» про стягнення заробітку, втраченого внаслідок каліцтва. Позов обґрунтований тим, що 2 серпня 2013 року в дорожньо-транспортній пригоді позивачеві завдано тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості з вини працівника відповідача. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов і стягнули з відповідача на користь потерпілої в ДТП особи 129 718,13 грн заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності.

Суди виходили з того, що сам собою факт встановлення групи інвалідності не пов’язаний із втратою працездатності, оскільки особа може бути при цьому працездатною повністю або частково. Стійкі наслідки ДТП можуть формуватися протягом тривалого часу. Лише 26 листопада 2019 року вперше було визначено ступінь втрати професійної працездатності потерпілим, що становить 45 %. Отже, саме з 26 листопада 2019 року позивач набув право на відшкодування заробітку, втраченого внаслідок каліцтва, з урахуванням втрати ступеня професійної працездатності.

Не погоджуючись із цими рішеннями, позивач звернувся зі скаргою до Верховного Суду. Касаційний господарський суд у складі ВС передав справу на розгляд Великої Палати ВС. ВП ВС визначила момент виникнення в потерпілого права на відшкодування втраченого ним заробітку (доходу) на підставі статей 1195, 1197 ЦК України.

Як установила Велика Палата ВС, позивачеві тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості заподіяні внаслідок ДТП. Згодом це призвело до встановлення йому МСЕК інвалідності (тобто констатовано наявність стійкого розладу здоров’я) та визначення ступеня втрати професійної працездатності. Це свідчить, що заподіяні позивачеві тілесні ушкодження мали стійкий невідновний характер.

Положення ч. 1 ст. 1195 ЦК України пов’язують обов’язок здійснити відшкодування саме із фактом втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, не встановлюючи при цьому часових меж стосовно початку обчислення розміру такого відшкодування. Отже, момент, із яким пов’язується виникнення в позивача права на відшкодування, – це момент заподіяння шкоди. Оскільки між заподіянням шкоди та ДТП встановлено прямий причинно-наслідковий зв’язок, то момент ДТП є одночасно і моментом набуття позивачем права на відшкодування шкоди.

У ч. 1 ст. 1197 ЦК України, зокрема, встановлено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності. Таким чином, для обрахунку суми відшкодування необхідно встановити ступінь втрати потерпілим професійної працездатності.

Водночас у ст. 1197 ЦК України зазначено, що розмір втраченого заробітку (доходу) визначається саме з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності. Тобто закон не пов’язує виникнення відповідного права на відшкодування з моментом встановлення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Це свідчить про те, що встановлення ступеня втрати професійної працездатності особи має значення для визначення розміру втраченого нею заробітку і не може бути визначальним фактом, від якого залежить відновлення порушеного права позивача. Визначальним є заподіяння шкоди в результаті ДТП 2 серпня 2013 року.

Висновком експерта від 26 листопада 2019 року встановлено, що ступінь втрати позивачем професійної працездатності становить 45 %. З огляду на обставини цієї справи ВП ВС констатувала, що визначення розміру відшкодування має здійснюватися з урахуванням встановленого ступеня втрати професійної працездатності та з моменту, коли в позивача з’явилося право на відповідне відшкодування, тобто з дати ДТП та отримання позивачем травми.

ВП ВС наголосила, що залежно від фактичних обставин справи розмір відшкодування може бути як збільшено, так і зменшено за рішенням суду. У цій справі відповідач не навів обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру відшкодування.

З огляду на висновки, що містяться в цій постанові, ВП ВС відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі ВС, викладених у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 348/2116/16-ц), у яких ідеться про те, що розмір відшкодування на підставі статей 1195, 1197 ЦК України повинен визначатися з моменту встановлення інвалідності чи ступеня втрати професійної працездатності.

ВП ВС задовольнила касаційну скаргу позивача частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувала та ухвалила рішення про часткове задоволення позову – стягнення з ДП «Житомирський облавтодор» 537 387,75 грн.

Постанова ВП ВС від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/1318/19 (295/16026/18) (провадження № 12-68гс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107510193.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

Верховний Суд