Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 910/15226/19 та встановив, що положення частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України не покладають на суд обов’язок самостійно з’ясовувати причини неявки представників сторін у судове засідання.

Обставини справи

Офіс великих платників податків ДПС звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Б» про зобов'язання вчинити дії, а саме про прийняття кредиторських вимог у розмірі 413 955, 05 грн та їх внесення до акцептованого реєстру кредиторських вимог банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позов залишено без розгляду.

Вказані судові рішення з посиланням на приписи статей 202, 226 Господарського процесуального кодексу України мотивовані тим, що уповноважений представник Позивача не з’явився у призначене судове засідання, не подав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи за його відсутності, не повідомив про неявку та про поважність причини такої неявки.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що відповідно до частини першої статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.

Приписами статті 181 ГПК України встановлено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Разом з тим частиною четвертою статті 202 ГПК України визначено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

ВС зауважив, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Аналіз змісту наведених норм процесуального закону свідчить, що обов'язковими умовами для застосування передбачених частиною четвертою статті 202, пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.

У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яку було викладено у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19.

Суди у даній справі встановили, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак повноважений представник позивача у призначене на 10.02.2020 судове засідання, не з’явився. При цьому позивач не повідомив суд про причини своєї неявки в суд, а також не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених частиною 4 статті 202, пунктом 4 частини 1 статті 226 ГПК України, для залишення позову без розгляду.

Щодо доводів касаційної скарги у цій частині, то Верховний Суд їх відхиляє і зазначає, що положення частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України не покладають на суд обов'язок самостійно з'ясовувати причини неявки представників сторін у судове засідання. Доводи ж скаржника про присутність у судовому засіданні його представника «без повноважень» Верховним Судом також відхиляються, позаяк докази такого твердження у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Джерело: Судово-юридична газета